By: Richard Devanney

Оригінальною метою цієї статті було надати коротку покрокову історію  розроблень видатних діячів в області декомпресійних досліджень і зробити їх доступними для широкого загалу. Ідея була також окреслити поточні питання інтересу до досліджень декомпресії. Проблема в тому,  що в останній статті ми навіть не наблизитися до цього.

Тут я намагаюсь виправити це, але по-перше, зараз це, мабуть варто покласти в застереження. Нещодавно я прочитав пересічній особі визначення декомпресії. Він сказав, що це було схоже на вимірювання за мікрометром маркування крейдою та різання  сокирою. Я хотів би додати “в той час, як вони були неодноразово «перевернуті» до цього.

Декомпресійні дослідження робили акцент  як певні фізіологічні і біохімічної зміни в організмі під час дайвінгу призводять до клінічних форм DCS. Як і у всіх науках, результати часто піднімають більше питань, ніж відповідей. Це значною мірою відбувається завдяки кількісті змінних в грі з точки зору як складної індивідуальної біології так і  широкого спектру дайвінг параметрів таких як:

• Теплові зміни
• Профілі занурення
• Швидкості сходження
• Тривалості занурення
• Глибини
• Часу на глибині
• Вибору газу
• Перемикання між газовими сумішами
• Профілі сходження
• Як воно йде.

В принципі,  зараз немає однозначних відповідей і продовжуються пошуки кращого розуміння. Відмінні   риси нещодавньої статті  Марка Пауелла, що в ній також викладені деякі дослідження, які описані нижче, але це  зроблено краще, ніж  це вдалося мені  коли я  писав статті про оновлення в теорії декомпресії  для TDI (вибачте TDI!). В усякому разі, ось ми візьмемо до  уваги  все це, у контексті попередніх трьох статей в цій серії.

Зниження стресу декомпресії

Кількість випадків DCS, як вважають, коливається навколо 10-20 випадків на кожні 100000 без декомпресійних занурень. Це насправді дуже низька кількість, так що, схоже, ми все робимо правильно. Поточні рекомендації по безпеці аматорського дайвінгу підкреслюю, не тільки залишаються у межах таких параметрах  як глибина,  донний час, швидкість сходження, але також додають додатковий рівень консерватизму. Це тому, що перебування в цих межах не є  стовідсотковою гарантією відсутності DCS.

Що стосується декомпресійного дайвінгу, то  застосовуйте таку пораду – будьте консервативними для зменшення ризику. Існує менше доступних даних щодо кількості випадків DCS і  клінічних  випадків DCS серед технічних дайверів, і тому це ще більш важко оцінити будь-які тенденції в DCS. Причинність цього в  наявному  збільшенні доступного вибору  дайвінг параметрів. По-справжньому кращою порадою  є триматися в загальновизнаних рамках, декомпресії і дайвінг практик.

І ще підкреслюю, будьте консервативними, але що це дійсно означає? Запитайте більшість дайверів і вони скажуть:

• залишайтеся в межах NDL
• не гоніться за глибиною
• зупинки безпеки робіть на хвилину або дві довше
• уникайте зневоднення.

Технічні дайвери скажуть планувати ваші занурення і занурюватися по вашому плану, це означає робити те, що говорить вам робити програмне забезпечення. Це все розумні пропозиції; але декомпресійні дослідження показують, що є багато факторів, що треба розглянути, і всі вони підпадають під егіду декомпресійного стресу.

Ці фактори ризику для виникнення DCS часто взаємодіють складними і мало зрозумілими способами, які впливають на фізіологію, головним чином  не проявляючись у вигляді DCS. Але це не означає, що ви повинні ігнорувати їх, поки є наука. Вони не є езотеричними принципами, вони є практичними міркуваннями, і їх застосування і встановлення належної практики може бути тільки гарною річчю – але перед використанням  їх потрібно колективно розглянути. Ви можете собі уявити їх як шматки головоломки-вони поєднуються один з одним, але розмиті по краях. Просто щоб прояснити, я не кажу, ви отримаєте DCS від виконання або невдачі  завершення головоломки, навіть якщо це може бути.

Змінні, які можуть вплинути на стрес декомпресії включають в себе:

• Параметри занурення: Вибір інтерпретації програмного забезпечення для планування занурення (і настройки консерватизму). Програмне забезпечення говорить вам як планувати занурення, здатність дотримуватися планового профілю занурення, глибини, часу на глибині, зупинки, повторні занурення, вибір газів і поєднання їх зміни, темпи сходження.

• Попереднє фізичне навантаження: Тип, терміни (попереднього занурення, пост занурення, фізичні навантаження на різних етапах занурення), інтенсивність.

• Тепловий статус: Тривалість занурення, дайвінг умови, теплові зміни під час різних етапів занурення.

• Схильність: Вік, стать, історія DCS, історія PFO, генетика, епігенетика, обіг речовин, ожиріння, куріння, акліматизація, ефекти від приймання ліків, фітнес-рівень.

• Гідратація: Зневоднення, гіпер гідратація.

• Середовище: Течії, хвилі, приливи, відстань в’їзду/виїзду до води, тип в’їзду/виїзду (тривалість походу, або тривалість завантаження до RIB), сприйнятливість до морської хвороби.

• Поведінка та ставлення: Компетентність, регулярність та ефективність практичних навичок, самовпевненість, нормалізація девіації, багато форм когнітивного упередження , порушення лімітів, не кидати виклик поганим практикам/ідеям, надмірна залежність від обладнання/технологій (сліпо слідувати комп’ютеру, не розуміючи комп’ютера), тиск з боку однолітків, друзів.

• Комунікація: належні брифінги і наради, особливо для фан занурень, бути чесним з самим собою.

Деякі з перерахованих вище є прямим формами декомпресійного стресу, які з безпосередністю  можуть вплинути на вашу фізіологію під час занурення. Інші, такі як поведінка або спілкування є непрямими-вони можуть впливати в непрямій формі. Таким чином, коли  поточні пропозиції мислення враховують всі форми декомпресійного стресу і роблять активні кроки щодо їх зниження, це є не погана ідея, щоб крок за кроком кожен раз ви дивитесь на те, як ви наближаєтеся до занурення, і що ви робите.

В той час як профіль у вигляді зубів пили є очевидним прикладом декомпресійного стресу, піднятися  вгору по сходах в вашому обладнанні після деко занурення є менш очевидним. Якщо ви робите це, то ви точно не збираєтесь левітувати назад на човні, ви можете взяти короткий відпочинок перед підйомом по сходах, зробити його трохи більш стабільним або зняти обладнання, якщо це можливо. Хорошим прикладом цього є спостерігання того, що багато сайдмаунт дайверів  тримають обидва танки пристебнутими, оскільки вони піднялися після деко занурення, можливо вони хочуть виглядати як мачо, можливо це чиста звичка або навіть роблять це для зручності. Як я  бачу  від’єднання циліндрів  перед виходом з води як раз і є одним з переваг сайдмаунту. Я розумію, хоча, є багато причин, чому це не можливо зробити нічого іншого, ніж прогулянка вздовж  сходів в своєму повному комплекті. Це лише один з багатьох прикладів про які варто подумати, але особливо важливим є врахування того, що тепер ми знаємо, що бульбашки можуть шунтуватися в артеріальну систему через різкі навантаження. Деяких речей, ви не можете уникнути, але кожну дію можна зробити по різному. Це виходить далеко за рамки цієї статті, і вдаватися в них не будемо. Важливим моментом є думка про те як ви ставитесь до ваших занурень, можливо треба зробити паузу замислитися про будь-які зміни, які ви можете реалізувати щоб  захистити себе від стресу декомпресії. Більш докладно, це  висвітлено в дійсно цікавій презентації  Ніла Поллака.

Що стосується більш специфічних досліджень декомпресії, ось огляд того, чим займалися ці дослідники .

Глибокі зупинки

Багато технічних дайверів включають так звані глибокі зупинки в профіль їх занурення, або за допомогою ратіо деко, або за допомогою програмного забезпечення, яке використовує мікробульбашкові моделі, зазвичай VPM або RGBM. Широко відомий д-р Річард Пайл був одним з перших дайверів, що систематично включав глибокі зупинки в профіль декомпресійних занурень. Він, мабуть, почувався трохи погано від критики дайвінг спільноти, що до того як він придумав методологію щодо того, на яких глибинах робити ці глибокі зупинки, тому він трохи підвів її під знання того часу. Однак, дослідження, проведені розробниками VPM і RGBM приблизно в той же час додали деяку теоретичну довіру до необхідності глибоких зупинок. Вони згодом стали невід’ємною частиною будь-якого програмного забезпечення для планування занурення, яке використовує VPM або RGBM алгоритми.

Ми знаємо, що тихі бульбашки (Venous/Vascular Gas Emboli або VGE) виробляються під час занурення, і ми також знаємо, що бульбашки, які досягають певного розміру і кількості, як вважається, є головним вкладником в DCS. Мислення за бульбашковими моделями є те, що початкове сходження з глибини дозволяє занадто багатьом тканинам бути перенасиченими в газових фазових моделях, таких як ZHL Бульмана. Це, як стверджують, дозволяє бульбашкам утворюватися і рости. Таким чином, мета бульбашкових моделей полягає у виробництві меншої кількості бульбашок, які також є меншими за розміром. Це досягається шляхом забезпечення того, щоб перенасичена тканина затримувалась, і тільки була в змозі підвищувати власну напруженість невеликими кроками, тобто зупиняючись раніше і глибше на підйомі. Щоб визначити, коли потрібно зупинитися, алгоритми бульбашкових моделей відстежують теоретичні бульбашки для кожного відсіку тканини (замість M-значень), щоб переконатися, що вони залишається в “критичному обсязі” під час сходження.

Зверніть увагу, що я сказав “теоретичні” (якщо ви можете відчути “але” на даному етапі, це буде разом в наступному реченні). Але (вам сказали), що є проблеми з бульбашковими моделями, і це не зовсім новина. Жодна з цих моделей ніколи не вимірювала фактичного міхура під час занурення; ці бульбашки виводяться за гіпотезою і in-vitro експериментів в лабораторіях з гелями. Було запропоновано, що, коли ви глибоко, бульбашок немає, щоб спробувати в першу чергу зберегти малі [i]. Три окремих дослідження, які порівнювали VGE обсяг наступних занурень заплановані і виконані з використанням фазових і бульбашкових моделей, всі відзначили, що міхури розраховані бульбашковою моделлю були або такі ж або більші, ніж у фазових моделей. Я розумію, що я написав слово міхур занадто багато разів.

Третє дослідження, мабуть, найбільш відоме [II]. Воно було проведене Експериментальним Дайвінг Підрозділом ВМС США (US NEDU) і опубліковано в 2011. Результатом досліджень було фактична DCS в деяких добровольців (хто був на цьому комітеті етики?). Дослідження були припинені, як тільки було статистично доведено значимі відмінності у випадках DCS між двома моделями. Вони були припинені, коли у водолазів, що використовували бульбашкові моделі, було 10 випадків DCS з 198 занурень (5,6%). У водолазів, що використовували фазові моделі було 3 випадки DCS p 192 занурень (2%). Після досліджень, ВМС США відхилили використання бульбашкових моделей для їх дайвінг операцій. В одному з інших досліджень, в якому брали участь французькі військові, прийшли до такого ж висновку для своїх операцій занурення.

Висновком досліджень NEDU було те, що глибокі зупинки захищають швидкі тканини від перенапруження, але це відбувається за собівартістю, і вартість є збільшення навантаження повільних тканин під час цих глибоких зупинок. Ці тканини починають тільки перенасичуватися після початку підйому. Наприкінці, перенасичені повільні тканин згідно досліджень NEDU вважалися найбільш правдоподібною причиною випадків DCS. Розробники програмного забезпечення бульбашкових моделей визнали дослідження спірними, тому що, як вони були застосовані і що було використання для вимірювання. Вони стверджували, що бульбашкова модель ВМС США, що використовувалась, відрізняється від їх власної конкретної бульбашкової моделі, і що при плануванні занурення з використанням VPM тієї ж довжини були ще більш глибокі зупинки, ніж є у NEDU профілів. Ви можете легко знайти самі дослідження в Інтернеті, поряд з детальним обговоренням на scalbaboard-не забувайте залишати волю жити на тумбочці перед входом туди.

Інше дослідження за участю об’єднаної дайвінг команди (UTD) було опубліковано в березні 2017 [III]. Водолази використовували два алгоритми:

• Бульман з 30-85 градієнт факторами (GFs-див. нижче)

• Методика UTD ратіо деко, яка виступає за глибокі зупинки

Короткий виклад цього дослідження є те, що ратіо деко дайвери мали більше маркерів запалення, ніж GF дайвери після занурення-достатньо, щоб вважатися статистично значущими. Оцінки співвідношення деко дайверів, що використовували бульбашкові моделі, були також трохи вище, ніж у GF дайверів, але не достатньо, щоб вважатися статистично значущими. Як зазначено далі в цій статті, запалення є одним з багатьох складних зв’язків у ланцюжку DCS, і дослідники працюють над тим, щоб більш повно зрозуміти механізми. Було б корисно в дослідженні додатковою попрацювати з групою дайверів, що використовують GF Low вище 40 або 50. Докладніше про GFs нижче.

Як кажуть мул осідає, дайв комітет продовжує врегулювання, декомпресійні дослідження тривають, і технічна спільнота дайвінгу повільно зміщується від бульбашкових моделей.

Градієнт фактори

Так що ж робити людям, що використовують інші алгоритми, ніж бульбашкові моделі? Багато технічних дайверів планують занурення з використанням фазових моделей, таких як ZHL-16b або ZHL-16c, з додаванням градієнт факторів(GFs). GFs дозволяють встановити відсоток від навколишнього тиску в напрямку лінії M-значення для провідних тканин як для глибоких так і для мілких частин занурення, а програмне забезпечення або комп’ютер для занурення буде відслідковувати, щоб “градієнт” був в заданих межах під час сходження. Глибока частина називається нижнім GF, а мілка частина верхнім GF. Загальний GF 30/85 означає лінію, намальовану між 30% M-значення на більш глибокій частині занурення, і 85% на мілкій частині. Близькість провідного відсіку тканини до її M-значення під час сходження визначається крутизною лінії між ними. Ви можете встановити свої градієнт фактори, щоб наблизитись до М-значення, якщо ви так схильні, а також ви можете встановити їх досить схожими на бульбашкову модель (нижній градієнт встановлений на 20% дасть вам глибоку зупинку, щоб ваші провідні тканини перебування в межах 20% від M-значення, що означає невелику відмінність лінії сходження від лінії навколишнього тиску). Але ви також можете піти в інший бік. Хоча 30/85 є загальною настройкою, багато людей тепер встановлюють свої нижні GF до 40 або навіть 50, так що приносить вам набагато меншу глибину першої зупинки, верхній GF встановлюють десь між 70 і 85. Верхній GF 70 буде означати подовження ваших мілких зупинок в порівнянні з GF85.

Щоб було ясно, ніхто не знає який оптимальний профіль сходження повинен бути для декомпресійного занурення. Якщо GFs є найкращим підходом, ми не знаємо, які оптимальні параметри мають бути. Дослідження припускають, що починаючи вашу декомпресію на меншій глибині, ніж продиктовано бульбашковою моделлю, ви створюєте нижчі VGE обсяги, але на скільки менші ніхто відповіді в даний час не має. Все, що можна сказати, якщо у вас є додатковий час, щоб розширити ваші мілкі зупинки в межах вашого занурення (ЦНС, доступний газ, умови, тепловий вплив, наявність акул), то зробіть це. Також переконайтеся, що ви розумієте, GFs і будь-які наслідки їх пере налаштування перед дайвінгом. GF ваш приятель і може працювати для вас; але може працювати проти вас.

Також майте на увазі, що дослідження, викладені вище були проведені тільки на декомпресійних зануреннях, але не на без декомпресійних зануреннях. Станом на січень 2018, в оповіщенні мережі Diver Alert Network(DAN) говориться, що глибокі зупинки корисні для рекреаційних занурень, хоча інші дослідження суперечливі результати.

Судинна функція

Якщо хтось запитав вас ім’я одного з ваших органів, ви, імовірно, скажете печінка, серце, легені, або якщо ви піаніст, Yamaha. Я сумніваюся, що ви скажете ендотелій судин, який, ймовірно, легше згадати, якщо ви були вкушені неодноразово в роті осою. У всякому разі, це не тільки один з ваших органів, це один шар клітин, які охоплюють внутрішню поверхню кожного з кровоносних судин у вашому тілі, так що ви можете сказати, що це досить важлива частина вас. А також управління якістю вашого обігу, він регулює ваш судинний тонус, який визначає рівень вазоконстрикції і вазодилатації кровоносних судин. Ці терміни технічним дайверам повинні бути знайомі; перше відбувається при диханні гіпероксичними сумішами, останній випливає з гіперкапнії викликаної збільшенням СО2 при диханні. Нормальне функціонування ендотелію судин вимагає спокійного судинного тонусу, так що кровоносні судини розширені, щоб дозволити більш великі рівні перфузії. Під час занурення це впливає на рівні оксиду азоту, окислювального стресу, мікрочастинок, і запалення. Вони змінюють проникність стінок судин і, як вважають, сприяють судинній дисфункції. Сказати, що їх індивідуальний і об’єднаний ефект є складним і погано зрозумілим, буде цілком заниженням. Читання резюме дослідження так само, як намагання прискорити читання вгору-вниз, задом наперед, біблії китайською мовою. Судинна дисфункція, як вважають, відіграє певну роль у ініціації і наслідках DCS, з наслідками, що потенційно починаються на глибині під час занурення.

У випадках DCS було показано, що клітини мікроваскулярного ендотелію втрачають прихильність до   фундаменту мембрани, що може викликати витік рідини і порушити судинну проникність. Проте дайвінгом було показано, що зміна судинної функції відбувається без DCS. Іншою ланкою в ланцюжку є те, що збільшувалась кількість мікрочастинок, які були виявлені в дайверів після як змодельованих так і реальних занурень. Мікрочастинки є в основному, фрагментами з розбитих клітин, більшість з яких походять з тромбоцитів. Тромбоцити активують білі кров’яні клітини і збільшують проникність судин. Вони пов’язані з окислювальним стресом і результатом запалення. Таким чином, мікрочастинки є хорошими маркерами для досліджень DCS.

Окисним стресом є стан дисбалансу між киснем вільних радикалів і антиоксидантною активністю. Кисневі вільні радикали можуть пошкодити клітинні ліпіди, мембрани, білки і ДНК. Існує ряд доказів того, що з’їдання темного шоколаду перед зануренням допомагає обмежити окислювальний стрес у зв’язку з його антиоксидантними властивостями, це є, ймовірно, краща коли-небудь новина. Було припущення, що окислювальний стрес деактивує продукування оксиду азоту, який в іншому випадку передбачає зменшення запалення і утворення бульбашок. Але зв’язок між окислювальним стресом і оксид азоту не є ясним і до цих пір, дослідження не показали відповідних результатів. В одному дослідженні, блокування продукування оксиду азоту в щурів під час імітації занурення збільшило ймовірність DCS. Адміністрування оксидом азоту запобігає цьому. Але в іншому дослідженні, попереднє введення препарату для збільшення продукування оксиду азоту не вплинула на кількість мікро бульбашок після (імітація) занурення. Єдине, що ми дійсно можемо сказати напевно, є те, що дайвінг тимчасово погіршує судинні функції через взаємодію між окислювальним стресом, оксидом азоту, запаленням, мікрочастинками, і формуванням бульбашок. Судинна дисфункція відіграє певну роль у ініціації та наслідках DCS, але точні механізми не зрозумілі, а необхідні більші дослідження.

Попередні фізичні навантаження

Вправи

Хоча завжди вважалося, що здійснення цього до дайвінгу є те, чого слід уникати, тепер є докази того, що ця порада є неправильною. Я чую, колективні стогони дайвмайстрів та інструкторів у всьому світі, як вони завантажують свої човни циліндрами перед зануренням. Численні дослідження на щурах і людях (не в той же час) показали, що VGE обсяги після занурення значно знижується, якщо дайвер зобов’язується робити деякі форми вправ між 24 годинами і 1 годиною до занурення. Це включає в себе як помірні аеробні вправи, як біг або велоспорт, і інтенсивні анаеробні вправи, як інтенсивний біг або велоспорт, або інтенсивна гра у швидкі шахи.

Це не відомо точно, чому це так, але були висунуті численні гіпотези.

• Одна з теорій полягає в тому, що вправи збільшують вироблення оксиду азоту, який, як уже зазначалося, позитивно впливає на судинні функції.

• Вправи також розширюють кровоносні судини, що може допомогти ліквідувати ядра газу, перш ніж вони можуть виступити в якості бульбашкових зародків.

• Інші теорії пояснюють, що збільшення перфузії крові зменшує об’єм крові, що знижує артеріальний тиск і зменшує кровообіг в тканинах. Це може знизити поглинання інертного газу.

Поради щодо здійснення вправ після дайвінгу залишається незмінним, не робіть цього, це дійсно погано. Повільні шахи це добре.

Що стосується навантажень під час занурення? Уникайте навантажень в будь якій точці під час занурення, так щоб не мати наслідків отруєння CO2, ризиків CNS, збільшення споживання газу, і збільшення наркозу на глибині, а також щоб не бути схожим на іграшку на вітру. Аналогічним чином, що доведено історичною практикою дайвінгу, треба бути настільки розслабленими, як це можливо на підйомі, декомпресії, і залишатися таким безпосередньо після дайвінгу, таким чином ви зменшите ризик DCS і не посилите процес дегазації. Однак, в даний час є докази, що припускають, що деякі рухи під час декомпресії сприяють більшому розсиченню шляхом збільшення перфузії. Якщо ви трохи плаваєте під час вашого донного часу, а потім нічого не робите на підйомі, газ що є в тканинах вийде більш повільними темпами через дисбаланс в ставках перфузії і розсиченням. Ідеальний станом буде мінімальний рух в нижній фазі і мала активність на підйомі. Ми не говоримо про віджимання на трапеції, просто про легку роботу ластами в прямому і зворотному напрямку (тепер є ідея).

Гідратація

Гідратація також підвищує сприятливий вплив на VGE обсяги, як до, так і після занурення. Зневоднення давно вважається фактором ризику DCS, і це все ж такі справи. Зневоднення перед занурення має ефект погущення крові. Це призводить до того, що називається гемоконцентрацією, яка є збільшенням концентрації еритроцитів в крові. Через це, будь-які бульбашки в крові зберігаються більш легко, що вважається одним з багатьох чинників, які можуть спровокувати DCS.

Дайвінг завжди вважається розслаблюючою і спокійною практикою, але з точки зору вашого тіла, це зовсім не сесія йоги, як ви думаєте. Під час занурення відбувається, те, що називається центральною зміною крові, яка відбувається через вплив гідростатичного тиску на ваше тіло.

Для середньої людини, близько 700ml крові переноситься в центр тіла з кінцівок. Це спустошує капіляри і піднімає тиск в середині серця на 15-20 мм рт ст, який, у свою чергу, змушує серце збільшити розмір приблизно на півлітра. Результат діурезу, це те як ваше тіло намагається реагувати на зниження артеріального тиску, що призводить до скорочення об’єму плазми крові, і потенційно до зневоднення (і ми назад йдемо до гемоконцентрації).

Дослідження показали, що дайвери, які мають симптоми DCS не мають гемоконцентрації відразу після занурення, але до того часу як вони потрапляють в камеру, вони її вже мають. Вважається, що це пов’язано з рідиною, що рухаються від клітин до кровоносних судин під час занурення, щоб компенсувати втрату рідини в крові. Близько 20 хвилин після підйому, рідина рухається назад в клітини. Як побічний ефект, є деякі докази того, що зневоднення до занурення зменшує навантаженість інертного газу під час занурення, тому що густіша кров не може нести стільки газу. Але це, ймовірно, не нівелює наступні наслідки гемоконцентрації після занурення.

Тести на військових дайверах показали, що якщо пити до занурення солону-глюкозу, то значно скорочуються VGE маркери після занурення. При здійсненні декомпресійних занурень ви повинні, якщо можливо більше пити рідини під час декомпресійної фази. Після будь-якого занурення ви повинні регідратуватися. Але пам’ятайте, що є ефективна гідратація і марна трата часу для гідратації. Будучи збезводненим перед зануренням, а потім розуміючи це надриватися щоб випити літр води, то це нічого не змінить, це буде просто викликає діурез, що зробить ситуацію ще гірше. Замість цього спробуйте і перебувати гідратованим весь час, п’ючи воду в невеликої кількості на регулярній основі.

Дихання киснем до занурення

З усіх різних факторів, викладених у цій статті, дихання киснем до занурення дало найбільш послідовні результати, які показують, що це є корисно для скорочення ризику DCS. Тому може бути кілька причин.

За іронією долі, гіпербаричний кисень має антиоксидантні властивості, а також протизапальні властивості, і було доведено зниження активності тромбоцитів після занурення. Але більшість людей не мають доступу до гіпербаричної камери перед зануренням. Це не дивно, що кисень має цей ефект, враховуючи, що це основний метод лікування DCS.

Попереднє дихання киснем між пірнаннями також збільшує швидкість вимивання мікробульбашок. Тим не менш, дайв-комп’ютери не мають можливості дізнатися, що ви попередньо дихали киснем, так що ви повинні ставитися до нього так само, як якщо б ви робили найтрокс занурення з комп’ютером, встановленим на повітря-як спосіб додати консерватизму, замість того, щоб неофіційно зменшити проміжок часу на поверхні або подовжити повторний  донний час.

Передзануренева теплова експозиція

Вірите чи ні, але хтось подумав, що буде відмінною ідеєю, щоб покласти когось в сауні, а потім відправити на змодельовані занурення, щоб побачити, чи впливає це на їх VGE обсяги. Хіба ви не знаєте, що були значно скорочені VGE обсяги бульбашок після баро камери. Інші дослідження показали аналогічні результати. Але чому б не розповсюдити цей вплив фінської сауни на дайверів?

Дослідники вважають, що це може бути обумовлено так званими теплоударними білками. Вони, як відомо, взаємодіють в деякому роді з оксидом азоту, що впливає на функції ендотелію. Але, як і все, що робили фіни з саунами треба значно розширити і зробити більше досліджень, перш ніж кожен дайв-центр встановить сауни.

Передзануреневі вібрації

Чи це я, чи ці речі стають більш дивовижними, чим далі ми просуваємось по цій статті? Хоча вібрація має сенс на якомусь рівні. Бойові дайвери, мабуть, вважали, що якщо вони швидко їхали на дайв-сайт і повільно на поверталися, то це допомагало скоротити ризик DCS. Була це правда чи ні, я не знаю, але піддаючи людей вібрації всього тіла протягом 30 хвилин до занурення скорочували їх VGE обсяги після занурення. Причина може бути пов’язана зі змінами кровотоку, що в свою чергу викликає зміни ендотелію.

Інша ідея полягає в тому, що тертя відокремлює газові ядра від стінок судин. У будь-якому випадку, тепер в мене є бачення людей в саунах, сидячих в вібруючих стільцях, дихаючих киснем в той час як вони грають в швидкі шахи.

Зануреневий легеневий набряк (Immersion Pulmonary Oedema) (IPO) (IPE в США-Edema)

IPO хоча фізіологічно відрізняється від DCS, в даний час вважається спільною причиною смерті під час дайвінгу. Причина того, що це не пояснюється як причина багатьох загиблих у дайвінгу, тому що її часто помилково приймають за втоплення (також кінцевий результат проблем, пов’язаних з серцем під час занурення). Як випливає з назви, вона осідає шляхом занурення-плавання або дайвінгу. Дві третини тріатлетов, які вмирають під час заходу зробили це під час плавальної секції. Більшість з цих смертей, як вважають, через IPO. Вважається, що 1% аквалангістів отримає IPO в певний момент в процесі дайвінгу.

Симптомами IPO є ціаноз, кашель і задишка (швидке дихання), а також виділення піни і крові з легенів. Швидке дихання може зменшити PPO2 кисню, що дістається до мозку, і це, в поєднанні з зменшенням PPO2 кисню в дихальному газі дайверів відкритого циклу під час сходження, означає, що запаморочення і/або відключення на мілководді стає можливим, що може призвести до смерті.

Чинники, що підвищують ризик IPO включають холодну воду (що викликає звуження судин), гіпер-гідратацію (підвищений кров’яний тиск), фізичну напругу, високе PPO2 кисню (звуження судин), основні хвороби серця і гіпертонія. Але IPO також може відбутися у тренованих і здорових людей, і навіть спортсменів (тріатлетів).

Це відбувається через зміни альвеолярного тиску і капілярного тиску в легенях. Якщо артеріальний тиск альвеолярних капілярів збільшується, а тиск газу в альвеолярному мішку зменшується (зазвичай під час вдихання), то існує більший ризик виникнення рідини, що витягується з альвеолярного капілярної системи в альвеолярний мішок через негативний тиск. При нормальних умовах рідина не входить до альвеолярного мішка, тому що кров містить близько 40 г/Л альбумену. Альбумен є гідрофільний, і ефективно витримує тиск всмоктування близько 23 мм Hg ст.

Поки альвеолярний тиск газу не перевищує цього, то IPO не відбуватиметься. Однак занурення в воду створює гідростатичний тиск на організм, який може створити негативний тиск під час вдиху. У поєднанні з іншими окресленими чинниками, негативного вдихання під час дайвінгу може бути достатньо, щоб перевищити 23 мм Hg і викликати IPO. Ребризерний дайвінг є конкретним фактором ризику, у зв’язку з використанням і розташуванням протилегенів, і більш високому парціальному тиску кисню PPO2 для більш довгих періодів (звуження судин).

Якщо в когось виникають симптоми IPO, то треба посадити жертву вертикально і забезпечити 100% кисню. Не адмініструвати будь-які рідини, і контролювати жертву до передачі медичним працівникам. Тільки в лікарні можуть бути надані сечогінні та судинорозширювальні препарати, і постійний позитивний тиск дихальних шляхів (CPAP), жертви можуть потребувати механічної вентиляції. IPO може бути фатальним, і може повторюватися. Якщо хтось мав IPO і вижив, як правило, рекомендується, щоб вони припинили займатися дайвінгом, до тих пір поки основна причина не буде вилікувана.

Мені шкода, що немає короткого висновку для всіх цих досліджень, який настійно пропонує робити це або що, щоб залишатися безпечнішим під час вашого занурення. Я вважаю, що поточні дослідження декомпресії відкривають кілька дуже цікавих проспектів, які можуть допомогти зробити саме це в майбутньому. Але зараз найкращою порадою є думати про більш широку картину з точки зору декомпресійних напружень, і подивитися, що ви можете зробити, щоб значно і комплексно скоротити їх під час вашого власного дайвінгу.

Залишатись в курсі подій в декомпресійних дослідженнях нелегко, і я часто покладаюся на хорошу роботу фонду «Рубікон», який випускає наукові роботи пов’язані з дайвінгом через рік після публікації. Це фантастично, звичайно, але самі документи часто складно читати. На щастя, у Саймона Прідмора виникла велика ідея отримати узагальнені результати декомпресійних досліджень від самих дослідників на простій англійській мові. Результатом цього було нещодавно опублікована книга під назвою «Підводна фізіологія». Розділи цієї статті стосовно судинної функції і кондиціонування були s̶t̶o̶l̶e̶n взяті з цього відмінного джерела. Якщо ви хочете отримати його з вуст автора і набагато більш детально, я настійно рекомендую отримати собі копію.

[i] Neil Pollock 2016, BSAC presentation on decompression stress.

[ii] Doolette, DJ; Gerth, WA; Gault, KA Redistribution of decompression stop time from shallow to deep stops increases

incidence of decompression sickness in air decompression dives, 2011.

iii Spisni E et al. A comparative evaluation of two decompression procedures for technical diving using inflammatory responses: compartmental versus ratio deco. DHM 2017;47(1):9-16.